Ужін.степан за столиком в кафе поряд з анею сидів.
Зі студентських років вона зовсім не змінилася. Такі ж шовковисте волосся золотистого кольору. Великі блакитні очі. Мініатюрні губки бантиком. Її усмішка могла розтопити холодне серце будь-якого співрозмовника. Степан же був неговіркий і чимось засмучений. Здавалося, що у нього вічна депресія. Одягався він завжди в усі чорне, можливо щоб здаватися серйознішою. Навіть зараз на ньому виднілося чорне пальто і натерті до блиску чорні черевики.
- Донечці виповнюється сім років, скоро в школу піде, уявляєш? Ех, як час швидко летить. Зовсім недавно ще студентами були, ти знаєш, а я адже в тебе закохана була. Ти і сам, напевно, помічав. - Аня ковтнула чаю і глянула на наручний годинник.
- Спізнююся. Треба ще на роботу заскочити. Ти ввечері до нас заходь, приготую незабутню вечерю, познайомлю з чоловіком і донечкою. Все я побігла. - Аня швиденько допила чай, встала і вийшла з кафе.
Степан у вікно на спливає силует подруги спостерігав. Трохи посидівши в кафе і випивши чашку кави, він залишив сто рублів на столику і пішов.
- Давай роздягайся там і проходь. Стіл вже накритий, - пролунав голос Ані.
Степан зняв взуття, повісив пальто на гачок в передпокої і пішов до кімнати. В кімнаті було затишно і просторо. Господарська жіноча рука відчувалася. Посередині стояв невеликий стіл, за яким сиділа Аня і мило посміхалася гостю. На столі стояли дві тарілки з шматочками підсмаженого м`яса, невеликою кількістю білого рису і крапелькою червоного соусу. У квартирі стелився збудливо апетитний аромат.
- Сідай, я сама все готувала, - посміхнулася гостю Аня.
Степан присів за стіл і подивився в тарілку перед собою.
- Сподіваюся, ти не вегетаріанець, - захихотіла Аня.
- Начебто ні, - Степан посміхнувся у відповідь, взяв вилку, підчепив шматочок м`яса і кинув його собі в рот. М`яке і соковите м`ясо майже без зусиль саме розпадалося під зубами.
- Смачно, - проковтнув Степан.
- Тобі подобається? Я намагалася, - блиснула посмішкою Аня.
- Так дуже. А де чоловік з дитиною? - Поцікавився Степан, витираючи рот серветкою.
- Чоловік скоро до нас приєднається, а поки, я хочу тебе порадувати, почекай хвилинку, - Аня відсунула від себе тарілку, встала і потопали на кухню.
Степан сидів і з цікавістю оглядав кімнату. Його увагу привернула сімейна фотографія в рамочці. На ній була зображена Аня, її чоловік і дочка. Особа чоловіка і доньки були необережно вирізані. Під фотографією була потерта напис: "доля".
- Ось і чоловік! - Урочисто скрикнула Аня, підходячи до столу і тримаючи в руках велику блюдце. На блюді лежала людська голова. Шкіра її була покрита золотистою скоринкою. Від верхівки йшов невеликий теплий димок. З відкритого рота стирчав шматок лимона.
Степан, підхопився з-за столу, перекинувши свій стілець. Він завмер і пильно дивився спочатку на Аню, яка все так же мило посміхалася, а потім на запечену голову, умиротворено лежала на блюді. Перед поглядом Степана все розмитим стало. Руки заніміли. Ноги перестали слухатися, і здавалося, вже живуть своїм життям.
- Що трапилося? - Занепокоїлася Аня дивлячись на зблідлого гостя і продовжила. - Ти не будеш чоловіка? Він у мене якось вдаліше вийшов, ніж донечка.
Степана вирвало. Темно-жовта жовч упереміш з напівперевареним м`ясом покрила половину столу і повільно стікала на підлогу. По повітрю поширювався кислий запах блювоти.
- Тобі не подобається. - Заслезілісь Аня і впустила блюдо з рук. Голова впала на підлогу і прокотилася по підлозі. Один її очей дивився кудись у стелю, а інший зиркав на гостя.
Степан оторопів і втупився на голову. Йому на мить здалося, що вона ось-ось заговорить і скаже щось дуже важливе і хвилююче за весь сьогоднішній вечір, але отямившись, він рвонувся в передпокій.
- Стривай, будь ласка. Прости мене! Я люблю. - Плакала Аня в слід гостя.
Степан тремтячими руками надів свої черевики, взяв під руку пальто і потягнувся до дверей. Двері ніби знущаючись над гостем, ніяк не хотіла його випускати. Він смикав ручку, і намагався вибити двері. - Скотина, - придушено пролунав голос за спиною Степана і він моментально обернувся. Поруч стояла Аня і дивилася своїми блакитними очима на гостя. На її обличчі розмазався макіяж, останні крапельки сліз стікали по щоках, в руці блищало щось гостре.
Степан хотів поговорити з нею, попросити припинити все це, поки не помітив блиснувши, світить шлейф на рівні своєї голови. Перебуваючи в замішанні, він опустив голову і бачив великий потік густий і темної крові. Вона струменіла з його шиї на груди і переливалася на підлогу.
"Моя кров? " - Питаю Степан, але так і не встигнувши на нього відповісти, судорожно здригнувся, захрипів і з гуркотом повалився на підлогу.
Аня байдуже подивилася на гостя, бився в смертельних конвульсіях, і кинулася на кухню. Вона кинула забруднений ніж в мийку, дістала з шафи невелику ручну пилку і включила духовку прогріватися. - Коханий, - шепнула Аня і ступила назад в передпокій.
