- Ми потанцюємо? - Запитав страшно знайомий голос.

Моє серце пішло в п`яти. Воно билося там 200 ударів в хвилину. Кошмар знову в дійсність перетворився. Краплі холодного поту стали виступати на тілі.
- Влад, відчепися від дівчинки! Ти її до сказу не заведеш, - промовив вузькоокий хлопець.
- Просто дівчина сподобалася, - відмахнувся Іванов.
Ага, сподобалася. Так і скажи, що чергова жертва втекла. Виродок. Я швидко заспокоїлася. Все-таки рік вже в такому стані.
- Молода людина, я не танцюю, - відповіла я.

- Оууу, Рамма відшили, - посміхнувся волосатий.
Рамма? Він поміняв прізвище? А всередині така ж сволота.
- Приступимо, - сказала я і повернулася до хлопців.
Вони квадратом сиділи. Перший був волохатий. Уклавши його волосся і замаскувавши особа від прищів, я перейшла до наступного.
-Хммм, Цю попу я десь бачив, - почула я голос Влада.
- Звичайно, ти ж дівчат по жопе тепер дізнаєшся, - пирхнув качок, який сидів поруч з ним.
Хренов бабій. І скільки ще дівчат прокидаються від кошмарів, створених ним?
Хитавицю довелося тільки зачіску робити. Боже, з ними навіть працювати не треба.
Ось і черга влада. Я приступила до роботи, а цей свердлив мене поглядом. Щоб зайвий раз нічого не говорити, я просто закрила йому очі двома пальцями.
- Я ще живий, - сказав він.
Ага, була б моя воля, вбила б.
- Не люблю, коли на мене дивляться, якщо я працюю. Тим більше так пильно, - пояснила я.
- Можна було і попросити, - його рука наближалася до моєї заднице.
А якщо він після дотику згадає? Ні.
- Прошу. Руки тримай при собі, а то я тобі зараз вуса намалюю! Я цілком серйозно, - твердо сказала я.
- Зрозумів, - Іванов підняв дві руки вгору.
- Хм, 2: 0, а дівчисько веде, - продовжував посміхатися волосатий.
- Бідний Рамм, - театрально похитав головою вузькоокий.
- Вільні, - закінчила я.
- Ти залишаєшся, - владним голосом промовив Влад.
Тим самим, як тоді. Мене аж пересмикнуло. Він так на слова того дивака відреагував? Мої руки в кулаки стиснулися. Я стримувала сльози, які скоро підійдуть від спогадів.
- Протягом концерту будеш нас поправляти, - доповнив качок.
Видих. Вони пішли, а сльози пішли. Я швидко їх серветками промокнула. Не хочу, щоб хтось запідозрив. Швидко завдала тіні і туш. Рум`янами прикрила сліди від сліз. Макіяж яскравішою зробила. Він мене такий не бачив, тому дізнатися не міг.
Взявши кисть і інші інструменти, я пішла за куліси. Концерт почався. Величезний натовп дівчат верещала, намагаючись дотягтися до них. Іванов поводився, як ні в чому не бувало. Ні, треба було все-таки намалювати йому вуса.
Хлопці і не підозрювали, що він за людина. Слава богу, я б його відразу викинула і зробила так, щоб ця рожа ніде не з`явилася.
Іванов підбігає до мене. Одночасно до мене підходить Денис.
- Даш, можеш їхати додому, - відпустив він мене.
Я кивнула, а він пішов.
- Зінченко? - Дізнався Влад.
Мої очі збільшилися і пульс. Ні.
- Я тебе давно шукав, малятко, - він взяв мене на плече і кудись поніс.
- Відпусти, покидьок, гад, - кричала я, але мене ніхто не чув через концерт.
Іванов закинув мене знову в комору.
- Жди тут, - кинув він і закрив мене.
У моїй голові відразу спливли спогади. Чи не в цей раз, малюк. Я почала кричати і барабанити в двері. Через 10 хвилин такого заняття, я вже хотіла здатися, як несподівано відчиняються двері.