- Ло ідіота понер есто аки?
- Закричала Феанора схопившись за ногу. Вона кожну кістку своєї ступні відчувала. Тепер у Феанор вболівала не тільки голова але і нога, і вона навіть не знала що на неї впало оскільки так і не знайшла свої окуляри. І тут дівчина почула що вона в будинку не одна, витягнувши руки вперед, і взявши щось то що впало на її ногу, вона пішла на звук. Підійшовши до сходів, Феанора спіткнулася об поріжок і стрімголов полетіла на перший поверх і покотилася до дверей, збивши когось з ніг. Феанора як тільки зрозуміла що вже не рухається вмазав комусь по голові. Пролунав гучний хрускіт а потім слова:
- Зовсім дура? Ти вибила мені зуб! - Це був голос Рональда Нокса. Феанора прищулилася і постаралася роздивитися, кого ж вона обігріла чавунним чайником. Це був бідний Рональд нокс. Феанора як тільки зрозумів, кого вдарила, відразу впустила чайник і чавунця впала на ногу Нокса. У того відразу щоки набралися червоним і він їли стримував крик від болю.
- Феанора, чайник прибери! Чайник прибери! - Закричав він. Феанора почала шукати чайничок рукою, але їй ніяк не вдавалося знайти його. Все дійшло до того що Рональд дістав уже розпухлу ногу з-під чайника а Феанора так заплуталася що її нога опинилася у неї за головою, а руки тримали все тіло. Рональд допоміг їй вивільниться з невдалою пози і посадив дівчину на диван. Феанора мружилась щоб хоч щось побачити, але без окулярів та плюс світло з вікна її сильно зліпив, а після того як вона впала з другого поверху її самопочуття дуже погіршився.
- А ти чого не в окулярах? Ти ж нічого не бачиш - поцікавився Рональд.
- Так що в окулярах, що без них я зараз все буду так добре бачити ... аж жуть - з сарказмом сказала Феанора і схопилася за голову, стиснула коліна і поклала на них голову.
- Санта Марія, як же нудить - сказала вона. Колір її шкіри зараз був зеленуватий, очі нездорово блищали, а запах перегару німого нічого затьмарити. У Рональда ж тільки трохи голова боліла від удару чавунним чайником, та й нога поднивала. Феанора сиділа так хвилини три спрямувавши свій погляд в стіну, хоч вона і нічого не бачила. Рональд сів поруч і як би ненароком поклав руку їй на плечі. Феанора відчувши дотик, сіпнулася і встала.
- Перше, що ти тут робиш? Друге допоможи знайти окуляри - сказала Феанора взявшись у боки. Їй було сильно погано, але вона через не хочу, стояла на тремтячих ногах.
- Я ... не пам`ятаю як я сюди прийшов, а ось з окулярами допоможу - сказав Рональд і пішов шукати окуляри на кухні. Феанора знову сіла на диван і перекинула ноги через бильце. Зараз їй одного хотілося, тиші, спокою і мінеральної води, по скільки 2 літри шампанського, півлітра коньяку і стільки ж віскі давали про себе чітко знати.
- Знайшов! - Пролунав крик Рональда. Цей звук як дзвін прогудів в голові Феанор, і як тільки жнець увійшов до кімнати, в нього полетіла подушка.
- Заткнись! - Томно сказала Феанора і відвернулася до спинки дивана. Рональд летить в нього предмет зловив. Йому було прикро що він хотів дівчині допомогти, а вона так безпардонно кинула в нього подушку.
- Ти мене взагалі понівечити зібралася? - Ображений сказав Рональд.
- Мені погано! - Крикнула Феанора в спинку дивана. Рональд підійшов до неї і сів поруч.
- Похмілля? - Запитав він, поклавши руку їй на щиколотку ноги.
- Сі ... - сказала, квакнувші Феанора.
- А тобі говорили, не пий. - Почав вчити її Рональд і в нього полетіла ще одна подушка.
- Замовкни. І без твоїх навчань нудно - сухо сказала Феанора. Вперше в житті Феанора замкнутої і злий була.
- Та що з тобою? - Обурився Рональд.
- Мені погано! - Простогнав Феанора і закрила голову подушкою. Рональд зняв з її голови і посадив на ніс дівчині її окуляри.
- Прости ... я навіть не міг подумати що доставляють тобі проблему - сказав Рональд і встав.
- Нічого .... Тільки в тому випадку, якщо тобі не важко принеси розсіл - все таким же пригніченим голосом говорили Феанора. Рональд встав і приніс їй банку з солоними огірками. Феанора взяла посудину і відкривши випила пів банки рідини. На вигляд їй стало легше, і вона відкинулася на дивані.
- Грасия Рональд - сказала печерні Феанора. Зараз їй було дуже сумно з незрозумілої причини, і це читалася у неї на обличчі. Хлопець здивовано на неї подивився.
- Що трапилося? Ти якась не така - запитав він.
- Все добре. Іди - сумно сказала Феанора і перев`язала половину особи шарфом.
- Але чому? - Запитав Рональд.
- Іди! - Крикнула Феанора. Вона мало не плакала, але не дозволяла емоціям пробратися на ружу. Рональд одягнув куртку і вийшов на вулицю. Як його кроки були далеко від дверей Феанора схопила подушку і обнявши її уткнулась особою. За її щоках заструмували сльози. Вона так і лежала, обнявши подушку і замотавши обличчя шарфом. Душу рвало на частини, і вона знову і знову прокручувала той момент в дитинстві, коли вона потрапила в той вогненний табір. Він мені все дитинство брехав" проносилося в голові у Феанор, і вона сильніша притиснула до себе подушку. У будинок увійшла магільщіца і побачивши подругу в такому стані підбігла і обняла за плечі.
- Ну. Ну ... не плач ... що сталося - гладила вона подругу по плечу. Феанора голову їй на коліна поклала.
- Мегі ... як я зараз желею що я бесмертна - сказала Феанора. Магільщіца на неї злякано подивилася.
- Що ти таке кажеш? - Гладячи по голові запитала магільщіца.
- Тобі не зрозуміти ... як же я хочу до мами - сказала Феанора і обняла подругу за ноги. Та намагалася Феанор заспокоїти згадавши що сьогодні річниця смерті матері Феанор.
- Фені може бути тобі варто піти по гуляти? - Сказала вона шукаючи привід щоб Феанора вийшла на вулицю.
- Ні. Мені потрібно на роботу. Візьму ще пару завдань і повернуся - сказала Феанора і встала. Шарф гордо красувався у неї на шиї.
- Все що було те загуло, нічого не повернути, але я залишаюся собою! Я Феанора сатаффа! Принцеса пекла і спадкоємиця трону прейсподні! - Крикнула вставши Феанора. Магільщіца їй в обличчя подивилася.
- Ось тепер я тебе впізнаю, бойову і настирливу - сказала вставши, підійшовши до Феанор магільщіца і по плескала подругу по плечу. Феанора потрусила головою і пішла до себе в кімнату щоб переодягнутися, вона все робила спокійно і повільно, до того моменту як подивилася на годинник.
- Санта Марія! Я ж спізнююся! - Сказала Феанора і кулею стала шукати другий чобіт, який виявився на 1 поверсі біля дверей. Феанора зістрибнула з другого поверху і знайшовши чобіт кулею вибігла з ома і побігла в департамент по дорозі підфарбовуючи і зав`язуючи волосся. Її ноги йшли попереду всього тіла і як тільки вона вбігла в департамент, вона відразу поїхала на тільки що вимиті підлозі. Проїхавшись на своєму заду трохи її відразу ж зупинила ногою елейра.
- Бухгалтер сатаффа, ви запізнилися! - Грізно сказала вона. Феанора відразу ж встала.
- Прости Еллі, я як тільки змогла то прийшла - сказала Феанора і спробувала обійняти елейру, за те отримала закритим віялом плазом по голові.
- Ти ж знаєш як я не люблю коли ти так себе ведеш - сказала роздратовано вона. Феанора крок назад зробила.
- Але твій магніт так і манить мене до тебе, і я не в силах його подолати - простогнала Феанора протираючи рукою свою довгу, бліду шию. У Елейре початку лють закипати.
- Що? - Сторопівши сказала елейра.
- Еллі, уяви які у нас будуть гарні діти. - Сказала Феанора підійшовши елейре зі спини. Вона розвернулася і дала сильний ляпас своєї співробітниці. Та почервоніла.
- Але Еллі, ти така гарна ... я так хочу бути з тобою - щебетала Феанора.
- Сатаффа біжи. - Сказала елейра їли стримуючи себе.
- Що? - Запитала не розуміючи Феанора.
- Біжи сатаффа, якщо жити хочеш - сказала елейра і розкрила віяла. Феанора розгорнулася і побігла по коридору, в слід за нею мчала як розлючений бик елейра.
- Еллі, прости я більше не буду! - Стій сатаффа, якщо зупинишся, то може я тобі не все кістки переламаю! - Кричала навздогін співробітниці елейра. Феанора бігла без оглядки, оскільки зупиниться для неї було смерті подібно. Це був для жниці біг з перешкодами, вриваючись в різні офіси на шляху Феанор були столи, які доводилося перестрибувати дівчині, та й ще пів був вимитий і трохи вологим. "Мабуть прибиральниця спеціально постаралася, на зло мені"- Думала Феанора і продовжувала бігти не озираючись. Тут елейра дістала віяла і відкривши їх почала кидати в Феанор, бідна полукровка постійно скорочувалася від смертоносної зброї.
- Еллі, прости! - Кричала Феанора, несучи ноги.
- Стій сатаффа, а не те я тобі місце одного зуба 10 виб`ю, або ти забула, що було минулого разу, коли ти мене не слухала? - Кричала елейра і запустила ще раз віяло в Феанор. Та згадала іхню першу зустріч і за звичкою правила по зубам мовою, в кінці щелепи її мову уперся в трохи шорсткий, що відрізняється гостротою зуб. Це був імплантат, що залишився Феанор на пам`ять про першу зустріч з елейрой. Феанора той день прекрасно пам`ятала. Це був день іспитів та вона занадто високо засмикнув ніс, за це елейра спустила "принцесу" з небес на землю, зламавши їй 3 ребра і вибивши зуб. Феанора в спогади порінула. На її обличчі заграв яскравий, гарячковий рум`янець. Не загубивши моменту, елейра склала віяло і держаком запустила в голову Феанор. Та замріявшись не помітила летить в неї предмет, і віяло руків`ям врізався в потилицю Феанор. Вона втратила рівновагу і спіткнувшись поїхала по слизькому, тільки що вимитим підлозі. Піднявши свій зад і підібгавши ноги до вух Феанора проїхалася по підлозі досліджуючи його носом і в`їхала в відчинені двері комори і вдарилася ногами об стіну. На її голову перекинувся посудину з миючим засобом і трохи потрапив в рот. В комору вбігла елейра і відразу ж поставила ногу на голову Феанор. Не великий, щільний, широкий каблук строгих туфель вп`явся Феанор в потилицю. Феанора була закарбувала в підлогу носом, а її окуляри мало не скрипіли.
- Я тебе наздогнала .... Тобі капець - з задишкою сказала елейра і сперлася рукою об стіну. Феанора повернула голову, і каблук був на її щоці. Колір щік у неї був, немов дівчина постійно страждала лихоманкою, але Феанора була здорова як лань, і це був навіть не макіяж. Її рум`янець був настільки неприродно яскравий для її блідого кольору шкіри, що здавалося що це макіяж, але Феанора фарбувала тільки губи й очі, шкіра у неї була природного кольору.
- Еллі, ось що я такого сказала? - Запитала Феанора, немов вона була зовсім дурепою.
- А ти подумай, не дитина вже - сказала вона трохи піднявши ногу, але не знімаючи з обличчя дівчини.
- Але я чесно думаю що у нас з тобою може бути чудові діти - прошепотіла собі під ніс Феанора, через секунду у Феанор з рота пішла піна. Елейра з огидою Феанор в обличчя подивилася.
- Ось за що мені це покарання? - Сказала брюнетка і схопила Феанор за шарф. Шарф затріщав.
- Еллі, ось за що ти так зі мною? - Запитала Феанора задихаючись.
- Ти несеш маразм, які діти? По-перше, ти для мене просто друг, по-друге, якби гіпотетично ти мені подобалася, але нічого б не вийшло тому що ми дівчата! Феанора, ти в школі біологію вчила? - Сказала елейра і потягнула Феанор за собою оббиваючи її про всі кути.
- Елейра дихати не можу! - Верещала Феанора, схопившись за шарф і підтягнувши ноги. Елейра відпустила шарф і схопила дівчину за волосся біля основи хвоста і різко смикнула мало не зірвавши скальп при цьому. Крик від болю Феанор департаментом пролунав. Елейра була дуже сильною, а її лють посилила ривок. Елейра потягла Феанор в її кабінет продовжуючи оббивати дівчину про всі кути які траплялися їй на шляху. Надії на порятунок Феанор вже вичерпалися і вона закрила очі, як раптом до вух дівчата дійшов басовий голос чоловіка.
- Елейра, куди ти бухгалтера сатаффу тешешь? - Це був Вільям. Вперше в житті Феанора була рада їх ній зустрічі. Елейра відпустила, капніть багряних волосся Феанор. Та впала на підлогу і розпустила неслухняні, тонкі але густе волосся. Вони свербела шкіра на голові у Феанор дуже. Як тільки стрічка з волосся спала, то все волосся Феанор розлетілися в різні боки і стали нагадувати солом`яну стріху у старій хати. Вона стояла на колінах і люто чесала своїми кігтями шкіру на голові, що було відчуття що вона зараз її собі зірве.
- Папа, Феанора знову за своє, вона знову до мене пристає! Вже сил немає це терпіти! - Сказала елейра голосом п`ятирічної дівчинки і показала пальцем на Феанор. Феанора зараз стояла на четвереньках і чесала свою верхівку, а точніше на колінах і лівій руці. Особа жниці мало червонуваті відтінок від сильного напруги.
- Феанора! - Грізно подивився Вільям на підпорядкування. Та відразу перестала свербіти і села на коліна.
- Скільки разів тобі говорити, до Ел не переставали, ти хочеш щоб я тобі зарплату урізав? - Сказав Вільям, повернувшись до Феанор.
- Щоб більше я не чув то що ти до кого-то спинилася - відрізав він. Феанора почорніла.
- Елейра, зайди до мене в кабінет - сказав Уіл і пішов до себе. Елейра слідом пішла. Феанора встала і пішла в свій офіс і почала перебирати папери на столі.
Зайшовши в кабінет Вільяма, елейра села на стілець і поправила краватка.
- Навіщо ти мене кликав, тато? - Запитала вона.
- В нас проблеми. Зараз відбуваються дуже дивні смерті, при чому душі цих людей не потрапляють до нас - сказав Вільям і простягнув елейре папку з паперами.
- І як ці люди померли? - Запитала елейра, гортаючи папку.
- Всі як один. Здається що все добре, але потім втрачають свідомість, і вмираю так і не прийшовши до тями. Мені треба когось відправити у розвідку, але всі мої люди зайняті - сказав Уіл і поправив окуляри.
- Так ти хочеш когось із бухгалтерії відправити? - Запитала елейра і закрила папку.
- У нас же з тобою є один підлеглий на двох. Так давай її відправимо - повернувся Вільям до вікна.
- Феанора ... не ... на неї не можна покластися ... вона не риба не м`ясо - відмовлялася елейра.
- Ну може бухгалтер вона нікудишній, але жнець і шпигун дуже хороший. Так я тебе покликав попередити що ми даємо їй завдання щоб вона дізналася про це хоч що - не будь. Твоя задача її спорядити - холодно сказав Вільям.
- Але тато! Бухгалтерія і так на ладан дихає, у мене і так мало народу, так ще і сатаффу відправляєш в розвідку, чому ти не можеш відправити сатклффа? - Обурювалася елейра.
- Він хороша як він себе називає "актриса" але в цій справі нам потрібен не актор а саме шпигун. А марка висилати безглуздо, у нього язик без кісток. А ось з Феанор можна хоч що - не будь зробити - переконував елейру Вільям.
- Гаразд ... що мені треба робити? - Запитала елейра приреченим голосом.
- Поки що споряди Феанор і поясни її місію, нехай шукає хоч якісь зачіпки. І ще, зроби так, щоб вона не виділялася серед звичайних людей, а то її стиль її видасть. - Додав Уіл.
- Добре тато - приречено відповіла елейра.
- Тоді йди - сказав Вільям. Елейра вийшла за двері і пішла в кабінет Феанор. Феанора сиділа поклавши ноги на стіл і кидала ручку в стелю. Вона вже зав`язала волосся в хвіст і посміхалася. Елейра скривила підроблену посмішку і увійшла до Феанор. Ця картина вразила її.
- Феанора, ходімо зі мною - сказала елейра і лукаво усміхнулася. Вона придумала як же покарати свою співробітницю за всі свої страждання завдані нею. Феанора зі стільця схопилася.
- Я йду! - Радісно сказала вона і підійшла до елейре. Брюнетка поклала їй руку на плече і лукаво посміхаючись, вивела Феанор з офісу і повила її до себе. Увійшовши в свій офіс елейра закрила око шторами, щоб світло не проник в приміщення і пішла, закрити двері.
- Еллі, а що ти зібралася робити? - Запитала Феанора з невинною посмішкою. Елейра нахилилася до шафи і стала в ньому порпатися.
- Нічого, сатаффа, нічого - з єхидною посмішкою сказала вона. Як тільки Феанора відвернулася елейра дістала щось із шафи і сховала під столом.
- Тут так темно! - Сказала Феанора і ще трохи повернулася, наближаючись до колишньої позиції. Перед її обличчям повстала елейра.
- Роздягайся! - Відрізала елейра. Феанора оніміла.
- Навіщо? - Приголомшений запитала Феанора від такого несподіваного наказу. Елейра швидко зняла з неї піджак, шарф і взялася за светр. Феанора просто втратила дар мови і тільки змогла видавити з себе:
- Я знала що я тобі не байдужа - і в цей момент елейра підняла її руки і одягла на неї щось зроблене з тканини і досить жорстке. Феанора навіть зрозуміти нічого не змогла, як елейра її швидко повернула і трохи нахилила, впершись руками в стіну. Однією рукою брюнетка тримала голову Феанор нагнути в низ, а другий два шнурка. Одним різким рухом елейра смикнула за ці два шнурка, і щось дуже щільно прилягло до тіла Феанор і щільно здавило грудну клітку Феанор. Вона почала соватися і намагатися вирватися. На Феанор зараз був спітнілий корсет.
- Стій смирно, не смикався, і так мені складно - сказала елейра і стиснула Феанор стегна ногами. Вона затягувала все дужче й дужче. Феанор не було чим дихати, корсет був дуже вузький і до болю стискав її тіло. Вона драла нігтями шпалери і вигиналася від болю. - Елейра я такими штука.
