Про дитячого психолога і не тільки ...
Йдемо до дитячого психолога або вирішуємо проблему самі?
Група дітей займається танцями, але один хлопчик поводиться абсолютно некероване - грубить, заважає іншим, не слухається викладача. Діти із засудженням дивляться на нього і тут же, блискавично виносять вердикт: «його треба психолога показати!». Чомусь стає дуже сумно. І справа тут зовсім не в хлопчика. Психологи такої активної і численною армією - дитячі, шкільні, підліткові, сімейні, клінічні - увійшли в наше життя, що без них жити якось вже і не виходить. Або так здається, що не виходить. Що робити з з`явилася дитячої проблемою: йти до психолога або справлятися самостійно? Про це спробуємо поговорити об`єктивно і неупереджено.
Перша думка, яка приходить в голову - проблема у людини, а не у психолога. Вона неспроста з`явилася, поки людина сама - САМ! - З нею не справиться, вона не піде. Можливо, проблема сховається на якийсь час, може бути, поміняє личину, але не зникне. Так влаштоване життя - нам не дадуть нового завдання, поки не вирішена попередня. Звичайно, якщо мова про дитину, то праця ця в основному лягає на плечі батьків. Але проблема проблемі ворожнечу, бувають ситуації кризові, коли від потрясіння поки просто немає сил розплутати складний клубок, та й ниточку-початок годі й шукати ніяк, іноді ситуація вимагає швидкого реагування і не дає часу на осмислення. У таких випадках потрібна допомога. Але кілька нерозважливо бачити в цій допомозі панацею і порятунок. Психолог, навіть найчудовіший, не може, та й не повинен вирішувати нашу проблему. Його погляд з боку, знання, досвід, інтуїція можуть допомогти знайти причину, адже вона далеко не завжди знаходиться на поверхні, але «домашня робота» - справа самої людини. І результат цієї роботи цілком і повністю залежить від себе самого, так само як і відповідальність - не ділиться вона навпіл з нашим помічником, а належить нам без залишку. Чи так вже необхідно втручання в справи сім`ї чужої людини? Питання неоднозначне і індивідуальний, що вимагає пильної осмислення. Якщо відповідь для конкретної ситуації - «так», значить, переходимо до питання вибору фахівця.
Психологія - наука особлива, смілива, яка намагається зрозуміти і розкласти по поличках дуже велику таємницю. Таємницю людської душі. Але, як і будь-яка інша наука, психологія йде второваним шляхом - класифікації і поділу. Справжній психолог знає всю цю «кухню», але завжди пам`ятає про цілий і про взаємозв`язки. Живе не може складатися зі шматочків.
Є такі професії, справжня мета яких бути непотрібними, або скоріше стати непотрібними. Чи не в глобальному, звичайно, сенсі, а в конкретній ситуації. Наприклад, лікар - це не мрія чи справжнього лікаря, щоб він був не потрібен пацієнтові? Або вчитель - не мета чи справжнього вчителя якомога швидше стати не потрібним учневі? Ось і психолог - одна з подібних професій. Особистий психолог вже перестав бути модою і примхою, а став життєвою необхідністю і залежністю. Це не добре і не погано - це прикмета часу, ось і все. Так поводиться як психологія, а й будь-яка інша професія. Бачити це і розуміти цілком достатньо для того щоб не помилитися в пошуку фахівця і зробити вірний вибір.
З чим ми йдемо до психолога?
З якими надіями і сподіваннями? Вірний настрій допоможе уникнути розчарувань і дасть сили для вирішення проблеми, а не відніме останні. Мабуть, приблизно так: візит до психолога - це підказка, висвітлення першопричини, це імпульс до дії, це відновлення віри в себе. Хоч би яким «важким» і «проблемним» дитина не був - він з`явився саме у тих батьків, які мають потенціал з ним впоратися.
Життя - наймудріший учитель. Разом із завданням вона дає і ключ до вирішення. Він є обов`язково, залишилося його помітити, а це непросто. І попросити допомогти його знайти зовсім не соромно. Але вже відкрити їм двері - це виключно наш власний урок і дорогоцінний право особисто кожного.
