День 276? 05/06/15. ранок п`ятниці почалося, як і будь-який звичайний, - підйом о 6, сніданок, автобус і нова школа.

Але замість першого головного уроку, всі випускники (12-класники) пішли в їдальню на сніданок (Senior Breakfast. По середині залу стояв величезний стіл з тарілками з омлетом, сосисками, млинцями, беконом, фруктовим салатом і бейгл. І ось уявіть, яка там була черга з 350 голодними учнями. Вчасно цієї події всі хлопці стали відкривати їх тимчасові капсули. Time Capsules - це якась російська традиція у нас в школі, яку проводять вчителі англійської у 9-класників
. Хлопці беруть великі конверти, прикрашають їх, пишуть лист собі в майбутнє, додають фотографій і вкладають листи, які їм пишуть їх найближчі друзі. Спостерігати за ними було так в задоволення: золота посмішка на обличчі кожної людини розтягувалася все більше - більше в той час, як сльози котилися вниз, разом з кожною наступною рядком листів. На мене аж теж смуток напала, тому що я і нормального випускного не отримаю: свій справжній пропустила вже, а той, що буде, проведу з хлопцями, яких ледь знаю. Хоча я все одно не дуже переживаю, тому що з деякими людьми з того великого класу таки добре спілкуюся. Після стількох сентиментальностей нас повернули в реальність і провели майбутню лекцію в актовій залі. Наш новий директор містер картер і хороший учитель уряду містер растовіч, показали відео про аварію, дуже багато говорили про безпечне водіння і взяли з нас велику клятву, що ми не будемо п`яними водити машину, а зателефонуємо батькам або вчителям, щоб нас забрали. До речі, відео, що ми дивилися, я вже бачила на останньому уроці містера расточіва, якраз на наступний день після того, як один з Флексер загинув в автокатастрофі. Мені тоді було важко дивитися, а зараз - згадувати. Але що радує, завдяки таким лекцій, кількість аварій під час проса таки зменшується. Зі школи нас відпустили об 11 годині, а вдома я була вже через 20 хвилин. Після золотого годинки неробства і справжнього відпочинку я почала готуватися до одного з найважливіших подій з життя американського школяра - промити.
Prom (пром) - бал для 12-класників (іноді ще для 11-класників. Його часто називають "випускним", але це не так. Ніхто там не отримує дипломи, все просто фоткаются, їдять і танцюють. А на випускний (Graduation) все одягають мантії і шапки, сидять на довгій церемонії і як би все.
Макіяж свій я закінчила до 1. 30, щоб ми встигли в перукарню на 2. я дуже хотіла собі легкі кучері набік. Для кращого результату, я скачала купу картинок на телефон з прикладами, знала, що саме я хочу: який обсяг, які кучерики і тд, але у перукарки все одно була своя думка на рахунок цього. Моє волосся було настільки в лаку, що вони просто сяяли. У мене були повні очі сліз, коли я побачила результат. А перукарка продовжувала повторювати, що це найлегша зачіска, що вона коли-небудь робила. Ой, краще б я сама все зробила.
По дорозі додому ми зупинилися забрати квіти, а я все ще намагалася стримувати злість і сльози, щоб не псувати всім настрій.
Квіти на пром - це взагалі окрема тема. Таким чином, якщо ви йдете з Дейта, то дівчата обов`язково потрібен корсаж (Corsage) - квіти, під колір сукні, які одягаються на зап`ясті, а російській хлопцеві - бутоньєрка (Boutonniere) - квітка на піджак. У нас в школі ще є одна нова традиція: дівчатка одягають білу пов`язку на високу ногу (Garter), хлопчики її знімають і залишок вечора носять на руці (вище ліктя), а потім собі залишають. Я дуже не хотіла віддавати свою чорну пов`язку Тревісу, щоб всунути її в скрепбук, але совість замучила і я віддала її йому на пам`ять. Близько 3. 30 я вже була готова: з яскравим макіяжем, в плаття і трохи підправлені волоссям. Я розчесала деякі пасма і перекрутила, щоб не було видно то кількість лаку і вони не були такими неприродними. У цей час якраз приїхали Джен, Келсі і Грег, щоб фотографуватися зі мною. Я себе зіркою відчувала.
Трохи пізніше ми поїхали додому до Меггі, яка організувала нам лімузин. У неї вдома нас вже чекав професійний фотограф, який постійно змушував нас позувати для красиві групових фото. Коли приїхав Тревіс, ми обмінялися квітами, а потім почали фоткаться. Я боялася, що буде трохи ніяково бути з ним удвох на всіх фотках, але на мій превеликий подив, було дуже весело. Коли перефоткалісь з усім, чим тільки можна, все батьки побажали нам провести час незабутньо і помахали великою рукою за віддаляється шикарним лімузином. До речі кажучи, лімузин тут не звичайний, а як автобус, але всередині все дуже красиво: диванчики, кілька столиків, невеликий холодильник і приглушене світло.
Через 20 хвилин ми всі увійшли в просторий зал готелю Марріотт (Marriott), де проходило все торжество. Крім нас там було багато мешканців, від яких постійно чули захоплені коментарі побачивши одягнених школярів. Ми відразу все сіли за столи, де місця були заброньовані під парочки, і стали чекати вечері. За нашим новим столом все замовили куряче м`ясо, але тільки ми з Тревісом взяли яловичий стейк, з чим явно не прогадали.